Ну ты книжечку то почитай Виктора Полищука, вот тебе еще раз ссылки
http://www.all-ebooks.com/2008/02/05/gorkaja-pravda.-prestuplenija-oun-upa.html
http://www.politforums.ru/rushistoryussr/getfile.php/politforums_rushistoryussr/45/Poliszczuk_Gorkay_Pravda.rar
А потом будешь так говорить.
А про потерю славянских корней смеялсо! -)))
новости на ЦЕНТРАЛЬНОМ канале ТВ кроме выходных идут на РУССКОМ
Но "факты" эти
взяты в основном из польских источников, подобраны тенденциозно и не подкреплены официальными документами.
Итак, привожу перевод.
Чувака зовут Доминик, он, кажется, сержант или уоррэнт-офицер.
"Хотя они носят форму, подобную американской и часть из них имеют американское оружие , они даже близко не стоят от армии США. Из грузинских частей, которые я видел, только коммандос имели какое-то подобие дисциплины. Остальные части имели СЕРЬЕЗНЫЕ проблемы с дисциплиной . Они воровали всё, до чего только могли добраться, включая рации и антенны, установленные на "хамви», которые водили наши же сержанты, работавшие у них инструкторами. Когда их командиру высказали претензии, он изображал из себя невинность до тех пор, пока сержант-инструктор не заявил, что они не получат больше ничего от американских военных, пока его оборудование не будет возвращено. Тогда оно «волшебно» появилось той же ночью.
В Кувейте их постоянно ловили на кражах из других частей, они взламывали морские контейнеры, чтобы воровать MRE (сухпай) и форму с аммуницией, многих из них ловили на краже формы и предметов снаряжения из гарнизонных магазинчиков, они сожгли несколько строений из-за того, что курили в местах, где курить запрещено, и прочая. Пока они не разгребут свое дерьмо, упаси бог, чтобы им разрешили вступить в НАТО."
«Так вы имели опыт работы с грузинскими частями? Интересно, спасибо. Вышесказанное противоречит утверждениям, которые некоторые делают о грузинской армии, как способной отобрать обратно Абхазию и Южную Осетию благодаря определенной помощи США.»
Как я сказал, батальон Коммандос был достаточно дисциплинированным и хорошо управляемым, но они были все еще снабжены старым оружием советских времен.
Что касается других подразделений и частей, я не доверил бы им и жарить шашлык в Макдональдсе. Их офицеры - мусор и дерьмо, а об их сержантах не стоит даже и говорить. Они казались больше заинтересованными в том, что они могли выпросить, одолжить или украсть у американских военных. Единственная причина, по которой они были здесь, было дополнительное жалованье, которое им платили США. Большинство офицеров казались озабоченными набиванием своих бумажников за счет своих солдат.
Им нужно провести тотальную чистку офицерского корпуса, на самом деле сформировать сержантский корпус, и навязать дисциплину в частях. Это несколько затруднительно сделать, когда ваши офицеры третируют своих солдат как деревенщину. Они никогда не проявляют к ним ни малейшего уважения, вы не можете руководить только страхом.
Как минимум, им потребуется пять лет, чтобы выполоть старую гвардию, и начать заменять её лучше подготовленными офицерами. Если они начнут сейчас, потребуется от пяти до десяти лет, пока у них появится опытный сержантский корпус, служащий по контракту, и эти парни будут основой любых военных сил, которые они выставят. Пока они это не сделают, их надо держать так далеко от НАТО, как это только возможно. Из того, что я видел, я сделал вывод, если бы я был русскими, я не беспокоился бы начать войну с ними, но обязательно в процессе боевых действий проверял бы свои карманы, там ли еще бабки, ключи и телефон, и всё ли еще есть шины на моей машине."
Добавить, в общем, нечего....
Написал чел, который, в силу свойственной америкосам ограниченности, не отличает грызунов от бойцов с Ямайки, и который "не знал", что многие АНАЛитики и ЭХсперты "знают" и уверяют, будто грузины за 5-6 лет правления банды г-на Саакяна и его наркоманов полностью мутировали и стали непобедимыми для убогих "рассеянских" или "рашковских" совков. И что вышибание их из Абхазии или Южной Осетии потребовало бы всех сил российской армии и жутких потерь в многотрудной длинной кампании. Я же лично опасаюсь, как бы наступающие в первом эшелоне нашей группировки "чехи" их всех не перерезали....
Мне не нравится разговоры о том, что "заберем Крым, заберем восточною Украину"
Опять же у меня сын растет. Сколько случаев дедовщины в вашей (да и в нашей) армии?
Мне не нравится разговоры о том, что "заберем Крым, заберем восточною Украину" и т.д. Не будь этого, был бы против (возможно). А если мы будем в НАТО, говорите сколько хотите, толку от этого будет 0. Опять же у меня сын растет. Сколько случаев дедовщины в вашей (да и в нашей) армии?! И это только тех, что попадают на ТВ! А в армиях стран НАТО я о таком не слышал, хоть СНН смотрю регулярно... Вот еще одна причина. Ну и по мелочи наберется еще немного... -))) Все это, ессно, мое личное мнение.
Об этнических корнях одного из главных действующих лиц украинского политического поля - премьер-министра Юлии Тимошенко, которая всячески подчеркивает свою "украинскость" (хотя и признаётся, что выучила украинский язык только в 1999 году), написано и сказано много. Сегодня, когда претензии Тимошенко на высший пост украинского государства практически ни у кого не вызывают сомнений, следует ожидать активизации дискуссии вокруг этой темы. В свое время один из украинских источников так предварил свою статью о Юлии Тимошенко:
"Уроженка Днепропетровска Юлия Тимошенко - смешанного русско-армянского происхождения. Фамилии ее родителей - Телегина и Григян. Как и у многих будущих сильных мира сего, у Тимошенко было довольно трудное детство. Ее отец бросил семью, когда дочери было всего два года. Впрочем, отличавшаяся уже в юности сильным характером, девушка смогла быстро решить свои личные проблемы. Юлия женила на себе сына днепропетровского босса областного масштаба Геннадия Тимошенко Александра и почти сразу стала реальным главой семейства..."
В более острой форме тема этнической принадлежности украинского премьера была поднята тогдашним министром транспорта и связи Украины Евгением Червоненко. Комментируя избиение в Киеве еврейского юноши, он высказал мысль, что Тимошенко могла быть порасторопнее в осуждении антисемитизма, так как сама "имеет мать-еврейку и отца-армянина": "Я очень удивлен, что подобной реакции не было от самого правительства и премьер-министра. Тем более, что мать Юлии Тимошенко - еврейка, а отец - армянин. Именно армяне и евреи исторически подвергались геноциду", - заявил Червоненко.
Действительно, долгое время считалось, что в жилах Тимошенко течет армянская кровь, ведь ее девичья фамилия - Григян. Однако сама лидер БЮТ опровергла эти слухи. "У меня по линии отца все латыши до десятого колена, а по линии мамы - все украинцы", - заявила она. По словам Тимошенко, "из-за ошибки сотрудников паспортного стола Владимир Григянис и превратился в Григяна".
Между тем найти истоки фамилии Григянис в Латвии оказалось делом многосложным. Как удалось выяснить, в Латвии есть фамилия Grigjanis, в данном случае по-русски произносится как "Григьянис". Но и такая фамилия в Латвии встречается крайне редко. Прямых аналогий с "Григянис" в Латвии просто нет. С другой стороны, если верны слова премьера о том, что у нее по линии отца - все латыши до десятого колена, то такая фамилия в маленькой Латвии была бы достаточно распространена. В противном случае можно предположить, что в роду Григьянис (Григянис) все десять поколений рождались исключительно девочки. Чаще в Латвии встречается вариант Grigjans - "Григьянс", но в таком случае на русский переводится как опять-таки "Григян", то есть, если не типично армянская, то, во всяком случае, точно не латвийская фамилия, но латышизированная.
В свое время украинский ресурс "Фраза" в статье, посвященной этническим корням Тимошенко, писал: "Как выяснилось, отца Тимошенко, выдаваемого ею за латыша, зовут Владимир Абрамович Григян. Мы готовы спорить на 5 кило сала, что можно обойти всю Латвию (да и вообще всю Прибалтику) и не найти ни одного прибалта по имени Абрам Григян (имя дедушки Тимошенко)... " И действительно, латышские филологи, занимающиеся изучением фамилий, в один голос твердят, что эта форма фамилии не самостоятельная, а производная от армянской фамилии Григян. Если деда украинского премьера звали Абрамом, то на ориентировочный период жизни деда Юлии Тимошенко, то есть в предвоенной Латвии, пришлась политика тотальной латышизации населения, когда практически всем давали латышские имена и фамилии. Тем более, если эти люди были "коренными латышами в десятом колене". Таким образом, Абрамом дед Тимошенко называться просто не мог: он либо не был латышом, либо сам по себе является выдумкой.
Поиски этнических корней украинского премьера в Армении также не дали ощутимых результатов. Как удалось выяснить, на сегодняшний день в столице республики Ереване зарегистрирована всего одна семья с фамилией Григян. Однако важно, что в данном случае мы имеем абсолютно четкое совпадение с фигурирующей в официальных документах девичьей фамилией Юлии Владимировны. Сюрпризы поджидают нас в процессе выяснения истоков фамилии Григян в Нагорном Карабахе. Местный этнограф Лев Азатян рассказывает, что Григяны - известный "гердастан" (род) в Карабахе, который имеет аристократическое происхождение. "Представители рода Григянов, в основном расселенного в Аскеранском районе, доблестно участвовали в борьбе с османами, вложили свою лепту в оборону Карабаха в 1918 - 1921 годах, принимали участие в политическом сопротивлении подчинению Карабаха Азербайджану в 1923 году и были репрессированы за это в период сталинизма", - рассказал Азатян. На сегодняшний день в Нагорном Карабахе насчитывается несколько десятков семей Григянов.
Вместе с тем некоторые источники в научных кругах Армении утверждают, что фамилия Григян часто встречается у бессарабских евреев или цыган, точно так же, как и фамилии Копелян, Мунтян, Померлян. Так что здесь не исключают, что начинатели фамилии Григян могут быть бессарабскими цыганами. Справедливости ради, стоит отметить, что в Молдавии найти современников Тимошенко по фамилии Григян также не удалось.Оригинальную версию выдвигает тот же украинский ресурс "Фраза". Развивая мысль об этнических корнях отца Тимошенко - Владимира Абрамовича Григяна, издание пишет: "Такое имя вполне характерно для армянских евреев. Армянские евреи (как и грузинские, как и горские) - люди очень приверженные традиции, и вряд ли он (отец Юлии Тимошенко) женился бы на матери Тимошенко, если бы она не была еврейкой". Между тем попытки проверить бабушку - то есть мать матери Тимошенко - не увенчались успехом: "Какова настоящая фамилия Марии Иосифовны - так, по нашей (и не только нашей) информации, зовут бабушку Тимошенко, технолога конфетного завода, - покрыто мраком неизвестности... Зато, кажется, удалось установить фамилию Марии Иосифовны по мужу. Фамилия эта звучит странно - Нелепова... видимо, девичья фамилия Марии Иосифовны звучала настолько, говоря мягко, странно, что ей-таки пришлось сменить ее".
"Я не прошу влади. Я просто пропоную ту якість політики,
яка може відродити мою країну"
Юлія Тимошенко
("Українська правда", 26 грудня 2001 року)
Юлія Тимошенко народилася 27 листопада 1960 року в Дніпропетровську.
Закінчивши школу, у 1979 році пішла навчатися на економічний факультет Дніпропетровського держуніверситету за спеціальністю економіст-кібернетик.
Під час навчання, у 1979 році, вийшла заміж за Олександра Тимошенка, а у 1980 році народила доньку Євгенію.
1984 року Юлія Тимошенко закінчила університет з відзнакою і за розподілом, як це було у ті часи, пішла працювати інженером-економістом на Дніпропетровський машинобудівний завод ім. Леніна.
Кінець 80-х, початок 90-х – період, коли почали розвиватися прообрази сучасних бізнес-структур – кооперативи. Нові можливості для молодих людей того часу стали першим поштовхом і першим кроком до власного бізнесу. У 1988 році Юлія і Олександр позичили 5 тисяч радянських карбованців і відкрили пункт надання послуг населенню. Люди називали такі пункти відеосалонами. Прибутки від першого підприємства пішли на розвиток мережі салонів.
З 1989-го по 1991 рік Юлія Тимошенко – комерційний директор Дніпропетровського молодіжного центру "Термінал".
З 1991 року – генеральний директор корпорації "Український бензин" (КУБ). Власний капітал і банківські кредити КУБ направила на закупівлю паливно-мастильних матеріалів. Саме такого напрямку бізнесу в ті часи найбільше потребувало суспільство: йшов 1991 рік – рік розвалу величезної державної й економічної структури, інфляції і майже миттєвої смерті українського сільського господарства.
Корпорація "Український бензин" стала основою для створення нової бізнес-структури "Єдині енергетичні системи України" (ЄЕСУ)
У 1995 році Юлія Тимошенко стає президентом ЄЕСУ. Корпорація пропонує нову модель забезпечення українських підприємств енергоносіями. Оскільки економіка, що пережила грошову реформу й інфляцію, страждала через брак обігових коштів, а підприємства – через відсутність досвіду ринкового менеджменту, корпорація взяла на себе питання збуту товарів підприємств, насамперед, Росії – головному постачальнику енергоресурсів у СНД. Отримані кошти ЕЄСУ повертала підприємствам, а частина з них лишалась у компанії як платня за здійснені поставки й надані послуги. Таким чином, у вітчизняну економіку надходили обігові кошти, які йшли на відновлення виробництва й заробітну платню робітникам підприємств. Також ЄЕСУ поставляла до Росії українські труби, металопрокат, продукцію важкої індустрії, отримуючи за це легально й економічно обґрунтовано газ і нафту.
До 1997 року ліквідовано багатомільярдні борги України перед Росією за природний газ, поновлено міжнародні економічні відносини України з іншими державами у машинобудуванні, трубній промисловості, житловому будівництві та майже вдвічі збільшується потік української промислової продукції до Росії.
Так корпорація ЄЕСУ вийшла на той рівень розвитку, коли бізнес перестає бути лише бізнесом і перетворюється на найважливіший політичний фактор. Це призводить до того, що було розіграно популярний до сьогоднішнього дня сценарій: керівництву ЄЕСУ пред’явили борг перед "Укргазпромом" у 42 мільйони доларів, рахунки корпорації заарештували податкові служби, а Вищий арбітражний суд оштрафував ЄЕСУ на більш ніж 300 мільйонів доларів, звинувативши у порушенні валютного законодавства.
"Єдині енергетичні системи України" – п’ята за міццю на території СНД бізнес-структура переживала тоді не найкращі часи. Громадськість і ЗМІ говорили про замовлене цькування корпорації.
За такого розвитку подій перед Юлією Тимошенко постає вибір: або продовжувати нелегкий шлях у великому бізнесі в умовах кланової боротьби, або відмовитися від нього й піти у політику – щоб домогтися нарешті незалежності бізнесу від влади.
Наприкінці 1996 року Юлія Тимошенко балотується до Верховної Ради України у мажоритарному Бобринецькому виборчому окрузі №229 Кіровоградської області, який віддав за її кандидатуру 92,3% голосів.
У 1997 році Юлія Тимошенко стає першим заступником голови партії "Громада".
З 1998 року – голова стратегічного комітету Верховної Ради з питань бюджету. За час роботи на цій посаді Юлія Тимошенко розробила проекти Бюджетного й Податкового кодексів, нову систему пенсійного і медичного забезпечення, механізм погашення заборгованостей по пенсіях і заробітній платні. Також під керівництвом Юлії Володимирівни бюджетний комітет розробив програму "100 тижнів до гідного життя"
У 1998 році Юлія Тимошенко повторно стає депутатом Верховної Ради і знову очолює бюджетний комітет парламенту. Вона – автор удосконаленої системи міжбюджетних відносин і оптимізації державних соціальних програм, під її керівництвом розроблено законопроекти Податкового, Соціального кодексів, а також Пенсійна реформа.
Також 1998 рік – за видатні заслуги перед Українською православною церквою Юлія Володимирівна нагороджена орденом Святої Великомучениці Варвари.
У 1999 році Юлія Тимошенко очолює партію "Всеукраїнське об’єднання "Батьківщина".
Крім того, у 1999 році Юлія Володимирівна захищає дисертацію на тему "Державне врегулювання податкової системи" й стає кандидатом економічних наук. На цьому наукова діяльність не закінчується: Юлією Тимошенко написано більше 50 наукових робіт.
У грудні 1999 року, коли об’єднана енергосистема України опинилася в ситуації катастрофічного браку запасів палива на електростанціях і платіжної кризи, Президент Леонід Кучма погодився на призначення Юлії Тимошенко в уряд Віктора Ющенко.
Так, 30 грудня 1999 року Юлія Тимошенко посідає пост віце-прем’єр-міністра з питань паливно-енергетичного комплексу. В цей період Юлія Володимирівна розробила "Енергетичну концепцію України" й антикорупційну програму "Чиста енергія", метою яких була ліквідація корупції та засилля кримінальних сил у паливно-енергетичному комплексі України. Налагодивши роботу на енергоринку, підготувала програму "Вугілля України". За підтримки прем’єр-міністра Віктора Ющенка Юлія Тимошенко виявила й оприлюднила тіньові схеми виводу за кордони держави капіталу з енергосектору.
Такі рішучі дії не всім прийшлися до душі, й реакція на нововведення Юлії Володимирівни не змусила себе чекати.
18 серпня 2000 року Олександр Тимошенко разом із генеральним директором корпорації ЄЕСУ Валерієм Фальковичем затримані, а 21 серпня – заарештовані. За рік суд визнає незаконним перебування Олександра Тимошенко під арештом.
19 січня 2001 року Юлію Тимошенко відправлено у відставку з посади віце-прем’єра.
13 лютого 2001 року – її арештовано за звинуваченнями Генеральної прокуратури, що громадськість розцінила як розправу над демократичним рухом. У березні Печерський районний суд Києва визнав безпідставність висунутих звинувачень і санкцію на арешт скасував.
У вересні 2001 року під час міжнародного Економічного форуму у Криниці Гурській (Польща) Юлія Тимошенко представляє Україну у списку претендентів на звання "Людина року Центрально-Східної Європи" і є єдиною жінкою серед них. Рівно за чотири роки, у вересні 2005-го, європейські експерти гідно оцінять діяльність Тимошенко на посаді прем’єр-міністра України й назвуть її "Людиною року".
Наприкінці 2001 року після зникнення журналіста Георгія Гонгадзе в Україні спалахує великий політичний скандал, опозиція звинувачує діючого Президента Леоніда Кучму та інших високопосадовців у причетності до зникнення й загибелі журналіста. Гучний "касетний скандал", акція "За Україну без Кучми", напружена політична ситуація в країні призводять до того, що 9 лютого 2001 року Юлія Тимошенко стає ініціатором створення Форуму національного порятунку (ФНП) – громадського об’єднання, яке ставить перед собою мету усунути від влади злочинний режим Кучми. ФНП, до складу якого увійшли "Батьківщина", Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія, "Собор", Українська соціал-демократична партія, Українська християнсько-демократична партія і Патріотична партія, об’єднує розрізнені опозиційні сили.
У листопаді 2001-го учасники об’єднання приймають рішення перейменувати ФНП у Блок Юлії Тимошенко, і на чолі цієї політичної сили у березні 2002 року Юлія Тимошенко йде на парламентські вибори. За результатами виборів, Блок Юлії Тимошенко отримує більше 20 місць у Верховній Раді і формує свою парламентську фракцію.
Після виборів Блок продовжує активну опозиційну діяльність, зокрема, виступаючи з такими ініціативами, як створення альтернативної Верховній Ради народної довіри і тіньового Кабінету міністрів. У вересні 2002 року Юлія Тимошенко в числі опозиційних лідерів очолює всеукраїнську акцію протесту "Повстань, Україно!", що стала першим серйозним спротивом української опозиції і першою акцією народного спротиву, під час якої пройшли масові вуличні протести.
У 2004 році Блок Юлії Тимошенко та блок Віктора Ющенка "Наша Україна" оголошують про створення коаліції "Сила народу" для підтримки кандидатури Ющенка на виборах Президента у жовтні 2004 року.
У листопаді 2004-го після другого туру президентських виборів, який мав стати вирішальним, в Україні починаються масштабні акції протесту проти фальсифікації результатів народного волевиявлення, що стали відомі всьому світу як Помаранчева революція. Юлія Тимошенко стає одним з лідерів революції, яка досягає поставлених цілей. 3 грудня 2004 року Верховний суд України ухвалює безпрецедентне рішення – визнає недійсними через масштабні фальсифікації результати другого туру виборів, згідно з якими пост Президента повинен був посісти провладний кандидат Віктор Янукович, і призначає повторне голосування. 26 грудня 2004 року Україна голосує втретє під пильною увагою всього світу, й президентські вибори виграє Віктор Ющенко.
4 лютого 2005 року Президент Віктор Ющенко пропонує парламенту кандидатуру Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра України, і Верховна Рада підтримує таке призначення рекордною кількістю голосів – на підтримку Юлії Володимирівни проголосували 373 депутати. Вона очолює уряд.
Однією з найбільш резонансних заслуг уряду Юлії Тимошенко стало повернення у державну власність і наступна чесна приватизація металургійного комбінату "Криворіжсталь", який раніше було незаконно продано за безцінь. За словами Юлії Володимирівни, це повинно було стати лише початком "процесу позбавлення олігархів влади". Крім того, Кабінет міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко реалізовував соціальну політику з підвищення соціальних виплат і пенсій, утримував інфляцію у країні. На 70% було збільшено дохідну частину державного бюджету без підвищення податків, створено рівні умови для бізнесу, сформовано єдину систему оподаткування без будь-яких корупційних преференцій, створено концепцію енергетичної безпеки, знижено мито на імпорт для підвищення конкуренції тощо. Як прем’єр-міністр Юлія Тимошенко також анулювала 5000 правових актів, що давали чиновникам додаткову владу і, таким чином, створювали умови для корупції.
У липні 2005 року авторитетний американський журнал Forbes, складаючи рейтинг 100 найвпливовіших жінок світу, називає українського прем’єра Юлію Тимошенко третьою за впливовістю жінкою планети.
Тим часом оточення Президента провокує політичну кризу в країні. У вересні 2005 року команда Юлії Тимошенко іде з влади, але продовжує роботу над перспективними проектами з розвитку України.
Цікаво, що одночасно з відставкою з посади голови українського уряду Юлія Тимошенко отримує європейське визнання – нагороду "Людина року Центрально-Східної Європи", яку присуджує їй Економічний форум у Криниці Гурській (Польща).
18 листопада 2005 року нарешті відновлює справедливість Верховний суд України – своїм рішенням він остаточно скасовує всі кримінальні справи й переслідування проти Юлії Тимошенко, членів її родини та соратників, ініційовані старою владою з метою дискредитації її імені та оточення.
У грудні 2005-го під час другої щорічної сесії Євросередземноморського форуму у Монако Юлії Тимошенко вручено ще одну міжнародну нагороду – Prix de la Foundation – за "видатні лідерські якості, економічні досягнення під час керівництва Кабінетом міністрів і антикорупційну політику, а також за боротьбу із загрозами демократії, що виникають у сучасному світі". В Україні Юлію Тимошенко називають Людиною року і Особистістю року.
7 грудня 2005 року в Києві відбувається міжпартійний з’їзд Блоку Юлії Тимошенко. На цьому з’їзді Юлія Володимирівна презентує солідаризм як нову ідеологію Блоку, з якою він іде на парламентські вибори 2006 року.
Під час виборчої кампанії Блок Юлії Тимошенко практично відмовляється від телевізійної реклами, якою десятки інших учасників перегонів перенасичують ефір. Замість цього лідери Блоку вирушають у регіони, аби зустрітися з людьми особисто.
За три місяці Юлія Тимошенко провела понад 400 велелюдних зустрічей на майданах і підприємствах у сотнях міст, містечок та сіл України, очі в очі поспілкувалася з 4,5 мільйонами людей, подолавши відстань у 80 тисяч кілометрів – це дорівнює двом подорожам навколо земної кулі. Загальний хронометраж її виступів на мітингах, зустрічах, ефірах на телебаченні та радіо склав близько 29 діб.
Усвідомлюючи, що вибори 2006 року суттєво відрізняються від усіх попередніх парламентських виборів, оскільки саме обрана у березні парламентська більшість формуватиме новий уряд, Блок Юлії Тимошенко закликав усі політичні сили оголосити своїх кандидатів на посаду прем’єр-міністра – як це робиться у європейських країнах, – аби люди бачили, за кого вони віддають свої голоси. Однак жодного кандидата, окрім Юлії Тимошенко, названо не було.
Втім, напередодні виборів три політичні сили-учасниці перегонів, що стояли по один бік барикад під час Помаранчевої революції 2004 року, – Блок Юлії Тимошенко, блок "Наша Україна" і Соціалістична партія України – досягли попередньої домовленості про створення Коаліції демократичних сил у новому парламенті. Передбачалося, що та з трьох сил, яка отримає найбільшу підтримку виборців, матиме право висувати кандидатуру прем’єр-міністра.
За підсумками голосування 26 березня 2006 року, за Блок Юлії Тимошенко свої голоси віддали 22,29% виборців, забезпечивши перемогу Блоку у половині регіонів України та у Києві. Другою серед "помаранчевих" сил фінішувала "Наша Україна" (13,95%), третьою – Соцпартія (5,69%). Разом три демократичні сили отримують можливість сформувати парламентську більшість у 243 депутатських мандати.
Юлія Тимошенко закликає до якнайшвидшого створення демократичної коаліції і формування уряду, щоб нарешті дати людям результат, якого вони очікували протягом останніх років.
Чем конкретно отличается украинский этнос от русского? Приведите, пожалуйста, примеры.
Вы спросите лучше у Чаппи, почему гражданин страны , вступившей в НАТО, если не ошибаюсь в 2003 г, до сих пор ездит на Lada Grand Tour 111
Счас тебе выскажут образец толерантности, типа, что взять с жида Маркса, он как и всякий жид, Россию ненавидит....
А вот кое-что из Маркса , чего не было ни в одном русском переводе:
Цитата:
В кровавом болоте московского рабства, а не в суровой славе нормандской эпохи стоит колыбель России. Сменив имена и даты, увидим, что политика Ивана III и политика современной московской империи являются не просто похожими, а и тождественными...
Россия порождена и воспитана 6 отвратительной и ничтожной школе монгольского рабства. Сильной она стала лишь потому, что в мастерстве рабства стала непревзойденной. Даже и тогда, когда Россия стала независимой, она и далее осталась страной рабов. Петр I объединил политическую хитрость монгольского раба с высокомерием монгольского властителя, которому Чингисхан завещал покорить мир...
Русская политика — неизменна. Русские способы, тактика менялись и будут меняться, но путеводная звезда российской политики — покорить мир и править в нем — есть и будет неизменной. Московский панславизм — это лишь одна из форм московского захватничества.
Карл Маркс
А что плохого в хорошем автомобиле?
В цивилизованном мире люди живут не только ради покупки автомобиля
Гольфов второго поколения и выпуска 80-ых годов
Ничего плохого в хорошем автомобиле нет. Только если этот автомобиль покупается не из последних средств или вообще при отсутствии любых средств в кредит под огромные проценты. Как принято в современной России.
Ну да, а чеж они тогда авто свои меняют каждые 2-3 года
Гольфа III или Венто. Cool
Смотрите не пукните
думаю проксибомж и 10 мессагов не наберет Smile Кто больше?
Вот цитата из Маркса и Энгельса
Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете голосовать в опросах
Вы не можете вкладывать файлы
Вы можете скачивать файлы